Поради для педагогiв

Поради для встановлення довіри між проблемним підлітком і класним керівником

1. Уважно вислухайте дитину, прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте і показуйте свого страху. Відносьтесь до нього серйозно, з повагою.

2. Запропонуйте свою підтримку і допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан ( проблема) тимчасові і швидко пройдуть Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття.

3. Зацікавтесь, що саме турбує підлітка.

4. Впевнено спілкуйтесь з підлітком .Саме це допоможе йому повірити у власні сили. Головне правило в роботі з дітьми – не нашкодь!

5. Використовуйте слова, речення, які будуть сприяти встановленню контактів: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.

6. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний і іншим і унікальний як особистість Кожна людина незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності.

7. Недооцінка гірша ніж переоцінка, надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряйте і викликати довіру в нього.

На допомогу вчителю

Про дистанційне навчання

ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ – ЦЕ НЕ ФОРМА ОЧНОГО НАВЧАННЯ ВДОМА

Дистанційне навчання не означає проведення уроків в режимі онлайн. Важливо, щоб у студентів були чіткі інструкції щодо завдань, які необхідно виконати, доступ до навчальних матеріалів. Регулярний зворотний зв’язок про досягнуті результати важливий, але не слід його вимагати щодо кожного завдання.

ВАЖЛИВО РОЗУМІТИ, що ситуації в сім’ях можуть відрізнятись. Дуже ймовірно, що в сім’ях є діти різного віку і тільки один доступний електронний пристрій для . Сім’ї повинні планувати свій режим навчання, але водночас не можна змушувати всіх бути в мережі одночасно, наприклад, о 9.00.
ВАЖЛИВО РОЗУМІТИ, що підбір кожним учителем своїх інструментів може спричинити розгубленість серед студентів і зробити процес навчання ще більш повільним.

У КОЖНОГО УЧНЯ РІЗНІ МОЖЛИВОСТІ НАВЧАННЯ

Обставини в кожній родині можуть відрізнятися. Якщо немає іншої можливості, підтримуйте зв’язок телефоном; для навчання використовуйте також підручники та друковані навчальні матеріали. 

ВАЖЛИВО РОЗУМІТИ, що вчителю і учневі не потрібно постійно спілкуватися через інтернет, головне – щоб учень міг поставити свої питання, з’ясувати деталі завдання і не проводити весь свій час навчання тільки за електронним пристроєм!

СКЛАДІТЬ ЩОТИЖНЕВИЙ ПЛАН НАВЧАННЯ 

Розробіть узгоджену навчальну програму між усіма вчителями-предметниками. Запропонуйте студентам план занять із розподіленим часом для роботи онлайн, план самостійної роботи, читання і консультацій.

ВАЖЛИВО РОЗУМІТИ, що план навчання не може бути реалізований, повністю повторюючи план очного навчання. Слід враховувати можливості студентів і сімейний розпорядок дня.

ПОТРІБНО ВИКОРИСТОВУВАТИ НАЯВНІ НАВЧАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ

Використовуйте наявні навчальні матеріали: підручники, цифрові ресурси, відео, телепрограми. Не створюйте новий матеріал у великих обсягах. Приділіть достатньо уваги плануванню навчального дня.

ВАЖЛИВО РОЗУМІТИ, що нові матеріали і необхідність вникати в них тільки ускладнять процес навчання для студентів.

ЗМЕНШІТЬ ОБСЯГ ЗАПЛАНОВАНОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Студенту потрібно більше часу, щоб опанувати навчальний матеріал дистанційно. Зменшіть обсяг навчального матеріалу. Заплануйте час для консультацій зі студентами.

ВАЖЛИВО РОЗУМІТИ, що план навчання не може бути реалізований, повністю повторюючи план очного навчання.

РЕГУЛЯРНИЙ ЗВ’ЯЗОК ІЗ БАТЬКАМИ

Поясніть, як будуть відбуватися заняття: як студенти отримуватимуть завдання і доступ до навчальних матеріалів, яка підтримка потрібно з боку батьків. Попросіть батьків за можливістю більше стежити за дистанційним навчанням дитини.

ВАЖЛИВО РОЗУМІТИ, що не всі батьки зможуть бути поруч і контролювати процес навчання. Але вони зможуть допомогти, наприклад, ввечері спланувати наступний день, допомогти розібратися в незрозумілих питаннях і так далі.

ОЦІНЮВАННЯ УСПІШНОСТІ

У процесі оцінювання успішності учнів акцентуйте на формувальній оцінці для всього класу або для окремих груп класу в формі коментарів чи різних задач; підсумкова оцінка буде виставлена вчителями, коли відновиться очне навчання.

ВАЖЛИВО РОЗУМІТИ, що необхідно надати певний час для онлайн-консультації з можливістю індивідуального спілкування з учнями, в яких є додаткові питання і які потребують роз’яснень учителя, коментарв або заохочення

РЕГУЛЯРНА СПІВПРАЦЯ З БАТЬКАМИ

Встановість регулярне спілкування з батьками – те, як учитель буде зв’язуватися зі студентом та батьками, і як батьки будуть інформувати вчителя про процес навчання дитини. У багатьох навчальних закладах це забезпечується класним керівником.

ВАЖЛИВО РОЗУМІТИ, що в кожній родині ситуація різна – деякі батьки можуть бути присутніми під час навчального процесу. Водночас, вони також виконують щоденні обов’язки, деякі ходять на роботу або працюють дистанційно вдома. Поговоріть із батьками про те, що може бути змінено, покращено і що найкраще всього вдається студенту.

Мобінг та булінг на робочому місці: як не стати жертвою

Проблема мобінгу на робочому місці

Вас часто і, на вашу думку, безпідставно критикують, ігнорують ваші успіхи, перебільшують прорахунки? Вам здається, що ставлення до вас з боку колег і керівництва є упередженим? Ви часто отримуєте від співробітників необхідну інформацію в останній момент або тоді, коли вона вже неактуальна? Ви відчуваєте себе в ізоляції? Ви є об’єктом пліток, насмішок і образ? Що відбувається?

Ймовірно, ви – жертва мобінгу!

Мобінг (від англ. to mob – переслідувати, нападати гуртом) – це психологічний терор, тиск, цькування співробітниками свого ж колеги.

Чому виникає мобінг?

Причини можуть бути різними.

Ви – новий член колективу. Щойно прийшли на роботу і відчуваєте, що тут вам, м’яко кажучи, не раді.

Можливо, через те, що ви зайняли місце іншої людини, яку любили в колективі й не хотіли її звільнення. У такому випадку негатив від ситуації, що склалася, автоматично переноситься на вас, хоча жодної вашої провини тут немає.

Або через те, що колеги відчувають ваш потенціал і не хочуть вашого просування по кар’єрних сходах. Хтось хотів обійняти посаду, що дісталася вам, і тепер намагається усіляко довести вашу неспроможність.

Чи ви не приймаєте правила, встановлені в колективі, й таким чином одразу провокуєте бажання вас позбутися.

Ви давно працюєте в колективі й раптом почали відчувати себе небажаною персоною? Що може бути причиною? Можливо, керівник хоче, щоб ви звільнилися. І мобінг – це спосіб, який дозволить, не застосовуючи офіційних заходів, змусити працівника піти. Ймовірно, ви перешкоджаєте чийомусь кар’єрному зростанню.

Або ви – неординарна особистість, яка своєю зовнішністю чи поведінкою дратує оточуючих, що не готові прийняти того, хто відрізняється від них.

Проте завжди слід пам’ятати, що реакція на нашу поведінку є відповіддю на те, що відбувається. Ми власними вчинками можемо провокувати неприйняття. Не так часто жертвою мобінгу стає привітна і доброзичлива людина.

Чим небезпечний мобінг?

Страждають жертви мобінгу. Ізоляція й цькування можуть стати причиною психічних розладів, появи невпевненості в собі, вразливості, тривожності, падіння самооцінки. Працівник постійно перебуває в стресовій ситуації, а це, у свою чергу, може стати причиною головного болю, підвищення або зниження артеріального тиску, безсоння, загострення хронічних захворювань. І навіть після того, як людина змінить місце роботи, згадка про те, що відбулося, буде впродовж багатьох років позначатися на її самопочутті та самооцінці.

Від мобінгу страждає і сам колектив. Продуктивність праці знижується через те, що працівники не контактують і, відповідно, не можуть повноцінно обмінюватися інформацією та ідеями. Вони часто витрачають час і сили на конфлікти, а не на виконання роботи. Тому знижується і результативність роботи.

Як уникнути мобінгу?

·                     Шукайте порозуміння з колегами.

·                     Не демонструйте роздратування. Не будьте різкими.

·                     Шукайте спільні нейтральні теми для розмов (про погоду, про природу, про літературу). 

·                     Вітайте колег зі святами. Беріть участь у спільних заходах.

·                     Не уникайте спілкування на перерві.

·                     Не поширюйте пліток. Не беріть участі в обговоренні вчинків інших.

·                     Спробуйте побудувати відносини навіть з тими, хто ставиться до вас недоброзичливо.

·                     Намагайтеся не порівнювати себе з іншими. Крім особистого розчарування, це може призвести ще й до появи претензій (часто невиправданих) до колег.

·                     Не вдавайтеся до критики без вагомих підстав.

Що робити, якщо ви стали жертвою мобінгу?

·                     Не поспішайте звільнятися.

·                     Не мовчіть. Спробуйте поговорити з колективом. Розкажіть про те, чого ви хочете.

·                     Намагайтесь відстоювати свою позицію. Відповідайте на зауваження. Аргументовано пояснюйте свої вчинки.

·                     Не дозволяйте принижувати себе. Якщо ви проаналізували ситуацію і зрозуміли, що вашої провини немає, будьте впевнені у собі. Не знижуйте самооцінки. Не закривайтеся.

·                     Спробуйте знайти позитивні риси в людей, з якими працюєте. Або подумайте про те, що, можливо, ви просто необ’єктивно ставитеся до них.

·                     Якщо справа у тому, що керівник хоче вас позбутися, відстоюйте свої права – вимагайте службової перевірки, пояснень, офіційно висловлених претензій. Проте, якщо компромісу не вдалося досягнути, можливо, краще звільнитися. Жодна робота, якою б цікавою і престижною вона не була, не варта життя і психічного здоров’я.

Булінг учнями вчителя

прояви булінгу щодо вчителя:

·                      ігнорування;

·                      образливі прізвиська;

·                     обговорення приватного життя вчителя;

·                      систематичне порушення дисципліни;

·                     відмова виконувати вимоги педагога;

·                      негативні пости у соцмережах;

·                      відправка листів з образами та погрозами (частіше за все – анонімних).

Причини булінгу щодо вчителів

·                     Найчастіше ініціатором булінгу щодо вчителя стають ті діти, які ображають і своїх однолітків. Це можна порівняти з виходом на новий рівень «майстерності» – коли лідер прагне продемонструвати, що не боїться навіть дорослих.

·                     Цькують насамперед тих, хто не може за себе постояти. Це педагоги, які проявляють крайню терплячість, дозволяють з себе знущатися, не можуть поставити задираку на місце.

·                     Однією з найбільше поширених причин є невміння педагога налагодити з учнями гарні взаємини, зворотній зв’язок, неповага до них.

·                     Важливим фактором є професійне вигорання: якщо учителю самому вже «нічого не хочеться», він є песимістом та вічно незадоволеним – діти це відчувають і підсвідомо «карають» учителя за те, що і їм самим стає нудно. А з іншого боку – підштовхують його до звільнення, щоб на його місце прийшов інший.

Серед інших причин:

·                      нетактовна поведінка учителя

·                     учитель, прагнучи стати учням другом, дозволив їм панібратство (іншими словами, дозволив вилізти собі на голову);

·                     не слідкує за своїм зовнішнім виглядом;

·                     закриває очі на проблему та дозволяє деструктивним настроям наростати.

Підбиваючи підсумок: головна причина булінгу щодо педагогів – це втрата їхнього авторитету серед учнів.

У сучасних закладах освіти багато вчителів старої радянської закалки. А в той час була апріорна повага до вчителя. Викладачі досі чекають такого ставлення від учнів, але його, на жаль, вже не існує. Професія педагога знецінилася, але люди цього не відчувають, і, як і раніше, вимагають залізної дисципліни і поваги. Діти не готові до цього, тому виникає багато конфліктів.

Що робити?

·                     По-перше, слід зізнатися самому собі, що ця проблема існує та усвідомити, що педагог став жертвою насилля. Варіант «перечекати» відкинути зразу. Навпаки – про проблему мають знати і адміністрація освітнього закладу, і батьки учнів, які ображають учителя. Потрібно розібратися у причинах, а тоді прибирати наслідки.

·                     По-друге, педагогу варто замислитися: можливо, він робить щось не так? Чому учні вибрали саме його? Нецікаві уроки? Занадто сувора поведінка? Чи навпаки – дозволив перейти межі дозволеного? Дуже важливо бути цікавим для своїх учнів, проявляти доброзичливість і водночас не перетворюватися на тирана. Не демонструвати свою перевагу, і в той же час не виказувати занепокоєння і страх.

·                     По-третє, навчитися поважати себе. І не декларативно, а «на ділі». Знати свої права, показати, що педагог готовий їх відстоювати. Не боятися при цьому «підняти на вуха» керівництво закладу, а не мовчки погоджуватися «не виносити сміття».  Якщо ж педагога у цьому не підтримають – то чи варто залишатися на такому місці роботи?

·                     По-четверте, складіть правила поведінки. Це своєрідна угода з учнями. Важливо прописати у ній не лише обов’язки учнів, а й власні, як і окреслити вчинки-табу. Звичайно, це не юридичний документ, проте визначення правила гри дисциплінує і дозволяє стримати прояви негативної поведінки.

ХАРАКТЕРИСТИКА ПОВЕДІНКИ  РІЗНИХ ТИПІВ УЧИТЕЛІВ ТА УЧНІВ

Учитель-приятель. Тип взаємин: «учитель — учень — нейтралітет».

Від учнів він потребує доброго ставлення до себе. Це поблажливий товариш, завжди готовий пробачити (незалежно від можливих наслідків). Такий учитель поводиться безтурботно стосовно учнів і їхніх проблем.

Результат подібного стилю вчительської поведінки — відсутність у дитини почуття відповідальності.

Учитель-мученик. Тип взаємин: «учитель — учень — опіка».

Учитель боїться надати учням будь-якої самостійності.

Від учнів він очікує слухняності. Він хоче тільки служити іншим. Він іде на великі жертви заради дрібниць і завжди виступає з позиції миротворця. Понад усе він боїться конфліктів. Турботливий до нав’язливості, постійно контактує з батьками щодо шкільних справ.

Він постійно відчуває себе винним і звалює на себе чужу роботу. По суті він завжди уникає проявів сильних емоцій, що супроводжують конфлікти. Його позиція згубна для дітей: одних учнів він провокує на маніпуляцію вчителем, в інших формує страх виникнення проблем. (Проблеми дитини так виводять із ладу вчителя, що, коли в дитини щось трапляється, вона не наважується сказати про це і почувається винною.)

Учитель-партнер. Тип взаємин: «учитель — учень — співпраця».

Це людина, яка знає, що немає ніякої, навіть найгуманнішої підстави для утвердження своєї правоти за рахунок іншого. Якщо представники непартнерської позиції можуть сказати: «Я маю рацію, тому що я наділений владою», «Я маю рацію, тому що я розумніший», «Я маю рацію, тому що я кращий», то таке не прийде в голову вчителеві-партнерові, тому що для нього під виразом «Я маю рацію» обов’язково мається на увазі «Ти (мій учень) — не маєш рації».

На уроках — він лідер-натхненник, а не авторитарний керівник. Своє завдання він убачає в тому, щоб навчити дітей залишатися людьми за будь-яких умов. Він готовий повідомляти своїм учням негативні оцінки так само, як і позитивні. Він готовий засмучуватися, гніватися, сумувати так само, як і радіти. Його поведінка підкріплюється словами. Він приймає зміни як невід’ємну частину буття і намагається творчо використовувати їх у своєму житті.

Учитель-начальник. Тип взаємин: «учитель — учень — конфронтація».

Від учнів він вимагає насамперед слухняності. Він схожий на тирана, що постійно підкреслює свою силу, усе на світі знає і вважає себе взірцем чесності. Він усіх звинувачує й тримає у страху. Це — «досвідчений» учитель, що добре знає приховані пороки і таємні страхи своїх учнів (зрештою й своїх колег теж). Він уміло використовує ці знання для підтримування свого авторитету. Він почувається обраним владою, і тому особливо «принциповий». Він вважає, що повинен дати відповідь на будь-яке запитання і з будь-якого приводу мати свою єдину «правильну» позицію. Учитель вимагає беззаперечного виконання всіх його вимог як на уроках, так і в позаурочний час, він постійно невдоволений їхньою роботою зі свого предмета. У розмові з учнями виявляється прихована ворожість, зневага.

Зміна прийнятих у суспільстві стереотипів, будь-які «невизначені» ситуації є болісними для вчителів-начальників. Результати такого стилю вчительської поведінки: конфлікти, образи, «бунт» учнів, відсутність щирості у взаєминах учителя з учнями.

Учитель-комп’ютер. Тип взаємин: «учитель — учень — диктат».

Він жадає від учнів тільки знань, інформації, фактів. Спілкування такого вчителя з учнями офіційне, ділове, йому байдужі проблеми і труднощі учня, його самопочуття на уроці. Це віщун із кам’яним обличчям, що висловлює прописні істини і схожий на робота.

Він вважає, що не тільки в навчанні, а й у вихованні головне — компетентність. Якщо нею хтось і володіє, то це він сам. Його мова багата на безособові речення («Усі знають, що...», «Добре відомо, що...», «Говорять...», «Є думка...»), а займенників першої особи практично немає. Це «закритий», «холодний» учитель.

Результат такого стилю вчительської поведінки: зниження впевненості в собі учнів, відсутність у них позитивних емоцій на уроках (особливо страждає самоповага тих учнів, що стикаються з труднощами в оволодінні предметом) і, зрештою, зниження мотивації до занять даним предметом, навіть відраза до нього, незважаючи на те що такий учитель усе робить «заради свого предмета».

Учень — другий учасник спілкування, він реагує на поведінку вчителя, захищає свої позиції. Яким чином він це робить?

Характеристики поведінки, спрямованої на привертання уваги

Активна поведінка привертання уваги: учні роблять те, що відволікає увагу вчителя  та групи.

Пасивна поведінка привертання уваги: учні демонструють поведінку «кожної години по чайній ложці», тобто всі дії виконують дуже повільно.

Реакція вчителя на обидва типи поведінки:

• почуття: роздратування й обурення;

• дії: словесні зауваження, догани, погрози. Відповіді учнів на реакцію вчителя: тимчасово припиняють витівку.

Причини поведінки, спрямованої на привертання уваги:

1. Діти не навчені просити чи вимагати уваги у прийнятній формі.

2. Діти часто відчувають дефіцит уваги до себе, почуваються «порожнім місцем». На їхню думку, батьки і вчителі більше уваги приділяють дітям, що поводяться погано.

3. Учні мають потребу у взаєминах із учителем. (Сильний бік поведінки привертання уваги).

Принципи запобігання поведінці привертання уваги:

1. Більше уваги приділяти зразковій поведінці.

2. Навчати учнів просити уваги, коли вони цього потребують.

Характеристики мстивої поведінки учнів

Активно мстива: прямі фізичні й непрямі психологічні акти насильства: учень шкодить усіма силами вчителеві, вихователеві чи обом відразу.

Пасивно мстива: ігноруються будь-які дружелюбні спроби контакту.

Реакція вчителя на обидва типи поведінки:

• емоції: образа, біль, спустошення на додаток до гніву, обурення і страху;

• імпульс: негайно відповісти силою або вийти із ситуації (утекти з класу).

Відповіді учня на реакцію вчителя:

• стиль відповіді — шкодити;

• дії — витівка триває доти, доки сам учень не вирішить припинити її.

Причини мстивої поведінки:

1. Відображення росту насильства в суспільстві.

2 Розповсюджений засобами масової інформації стиль силового вирішення конфліктів. Сильні сторони мстивої поведінки: учні демонструють високу життєздатність, уміння захистити себе від болю.

Принципи запобігання мстивій поведінці:

1. Будувати стосунки з усіма учнями за принципом турботи про них.

2. Навчати учнів виражати щиросердний біль і страждання в прийнятний спосіб.

Характеристики поведінки,  спрямованої на уникання невдачі

Активна форма поведінки, спрямованої на уникання невдачі: спалах обурення — учень втрачає контроль над собою, коли тиск відповідальності стає надто сильним.

Пасивна форма поведінки, спрямованої на уникання невдачі: відкладання на потім; недоведення справи до кінця; тимчасова нездатність; офіційні діагнози.

Реакція вчителя на обидва типи поведінки:

• почуття: професійна безпорадність;

• імпульс: виправдатись і пояснити поведінку учня (з допомогою фахівця).

Відповіді учня на реакцію вчителя:

• стиль відповіді: залежність;

• дії: бездіяльність.

Причини поведінки, спрямованої на уникання невдачі:

1. Стосунки на зразок «червоного олівця».

2. Необґрунтовані очікування батьків і вчителів.

3. Віра учня, що йому підходить тільки перфекціонізм.

4. Акцент на змаганні у класі.

Сильні сторони поведінки, спрямованої на уникання невдачі: учні хочуть успіху — усе робити тільки відмінно, краще за всіх. Але для більшості учнів сильних сторін немає.

Принципи запобігання поведінці, спрямованій на уникання невдачі:

1. Підтримка учня, щоб його внутрішня настанова «Я не можу» змінилася на «Я можу».

2. Допомога в подоланні соціальної ізоляції через включення учня у стосунки з іншими людьми.

Характеристики владолюбної поведінки

Активна владолюбна поведінка: спалахи обурення, словесне обурення — учні йдуть на конфронтацію і нагнічують напруженість.

Пасивна владолюбна поведінка: тиха неслухняність — учні обіцяють і чемно відповідають нам, але продовжують робити своє.

Реакція вчителя на обидва типи поведінки:

• емоції: гнів, обурення, страх;

• імпульс: негайно припинити витівку з допомогою фізичного впливу (струснути, вдарити тощо).

Відповіді учня на реакцію вчителя:

• стиль відповіді: конфронтація («Ви мені нічого не зробите»);

• дії: витівка продовжується, доки сам учень не вирішить припинити її.

Причини владолюбної поведінки:

1. Соціальні настанови змінилися: від панування підпорядкування у рольовому суспільстві минулого до емансипації і рівних соціальних прав.

2. Мода на «сильну особистість» навчає утвердження своєї сили, а не конструктивного підпорядкування.

Сильні сторони владолюбної поведінки: учні демонструють лідерські здібності — уміння незалежно мислити і здатність чинити опір авторитетам.

Принципи запобігання владолюбній поведінці.

1. Відхід від конфронтації і зниження напруженості.

2. Передача учневі частини своєї організаторської влади.

Яким чином допомагати учням  робити свій внесок у групові стосунки?

• Підтримуйте особистий внесок кожного учня у процес поліпшення життя свого класу. Запрошуйте учнів допомагати Вам щодня у вирішенні різних навчальних завдань. Вимагайте, щоб учні висловлювали й обґрунтовували свої думки під час навчального процесу.

• Надавайте моральної підтримки учням, що намагаються допомогти іншим. (Учнівське репетиторство. Учні виражають визнання і схвалення одне одному. Оплески. Заохочувальні твердження. Письмові побажання. Схвальний кивок.)

• Мінімізація уваги. (Ігноруйте демонстративну поведінку. Контакт очима. Станьте поруч. Вставляйте ім’я учня в текст пояснення заняття. Надсилайте секретний знак. Надсилайте письмові зауваження. Використовуйте «Я-висловлювання».)

• Дозволяюча поведінка. (Доведіть до межі демонстративну витівку. Увесь клас приєднається до витівки. «Дозволена квота».)

• Робіть несподіванки! (Вимкніть світло. Видайте музичний звук. Говоріть тихим голосом. Змініть голос. Говоріть зі стіною (чи з портретом). Тимчасово припиніть вести урок.)

• Відверніть увагу учня. Ставте прямі запитання. Попросіть про послугу. Змініть діяльність.

• Звертайте увагу групи  на приклади зразкової поведінки. Дякуйте учням. Пишіть імена зразкових учнів на дошці.

• Пересаджуйте учнів. «Стілець міркування».

Як допомагати учням почуватися впевненішими?

• Визнавайте помилки нормальним і потрібним явищем. (Розповідайте про помилки. Показуйте цінність помилки як спроби. Мінімізуйте наслідки від зроблених помилок.)

• Формуйте віру в успіх. (Підкреслюйте будь-які поліпшення. Повідомляйте про будь-які внески. Розкривайте сильні сторони своїх учнів. Демонструйте віру у своїх учнів. Визнайте складність Ваших завдань. Обмежуйте час на їхнє виконання.)

• Концентруйте увагу учнів на досягнутих успіхах. Аналізуйте минулий успіх. Повторюйте і закріплюйте успіхи.

• Робіть процес навчання відчутним. (Наклейки «Я можу». Альбоми досягнень. Розповіді про «вчора», «сьогодні», «завтра».)

• Відзначте досягнення. (Оплески. «Зірки і наліпки». Нагороди і медалі. Виставки. Позитивна ізоляція. Самовизнання.)

• Змінюйте методи пояснення. (Використовуйте наочний матеріал і комп’ютерні програми для формування навичок. Навчайте за один раз чогось одного.)

• Запроваджуйте додаткові методи навчання. (Додаткова допомога від учителя. Допомога компетентних дорослих. Учні-репетитори.)

• Навчайте позитивно розповідати про себе і про те, що Ви робите. (Класні плакати із «заклинаннями». Шукайте два плюси на кожний мінус. Декларація «Я зможу» перед виконанням завдання.)

Як припинити демонстративні дії учня?

• Шукайте «витончений відхід». (Визнайте владу учня. Переносьте обговорення запитання. Ведіть записи. Спантеличуйте учнів. Погоджуйтеся з учнем. Змінюйте тему.)

• Використовуйте подив. (Видаляйте, не виводячи з класу. Видалення до іншого класу. Видалення до спеціального приміщення. Ізоляція в кабінеті шкільної адміністрації.)

• Установлюйте санкції. (Позбавлення чи зволікання права займатися чимось. Позбавлення чи зволікання права користування предметами. Позбавлення доступу до різних приміщень навчального закладу.  Припинення взаємодії з іншими учнями. Вимога зустрічі з адміністрацією . Вимога зустрічі з батьками. Вимога зустрічі з міліцією. Відшкодування учнем збитків: лагодження, ремонт предметів, речей. Повернення речей або заміна на рівноцінні.)

Сміх і гумор у роботі сучасного педагога

Сучасна освіта потребує педагога, який має високі інтелектуальні та комунікативні якості, здатного критично мислити і творчо підходити до вирішення завдань, що поставлені перед ним. Пошук нових шляхів підвищення ефективності освіти стимулює й пошук педагогічних технологій, що дозволяють використовувати особовий потенціал вчителя, застосуванню якого раніше не відводилося достатньо уваги.

Педагогічну цінність представляють такі властивості людської природи, як гумор, дотепність і сміх. Почуття гумору фахівці ставлять в один ряд з іншими необхідними емоційними особливостями, що становлять професійну компетентність педагога. Проте можливості сміху в педагогічній практиці вивчені ще не повною мірою.

Перше за все відзначимо, що в основі сміху лежить усвідомлення учасниками педагогічної комунікації різних невідповідностей між очікуваним і тим, що сталося, між видимим і реальним, між метою й засобами, формою і змістом тощо, що створюють комічний ефект і сприяють формуванню доброзичливих взаємостосунків.

У зв'язку з цим має сенс говорити про дві необхідні умови виникнення сміху. Однією з умов, що викликають сміх, є критика та знецінення певних норм і умовностей. По-друге, це відчуття радості, яке переповнює тих, хто сміється.

Спектр емоцій, що доставляють людині задоволення, багатоманітний — перевага, радість життя, веселощі, задоволення, безпека, благополуччя, гра тощо. Не дивлячися на те, що такого роду розділення дуже умовне, саме ці два аспекти — критичний і захисно-розважальний — нас цікавлять у першу чергу, коли йдеться про педагогічний аспект сміху.

Критичний аспект сміху полягає в тому, що він допомагає оголяти всякого роду помилки, забобони, ілюзії та догматизм у індивідуальному й суспільному житті. Тому, хто сміється, не загрожує догматизм, оскільки сміх завжди затверджує відносну істину та руйнує абсолют. Проголошена абсолютна істина завжди догматична й серйозна. Сміх указує на недосяжність і помилковість усього абсолютизованого, остаточного, статичного.

Сміху також чужий і крайній релятивізм — сміятися над абсолютно всім безглуздо й аморально. Критика старих, віджилих теорій за допомогою сміху демонструє відносність пізнання. Сміх — це критика в ім'я високих етичних, наукових, соціально значущих ідеалів. Із цієї точки зору сміх не тільки руйнує, а й затверджує, точніше, руйнує в ім'я твердження.

Іншу важливу роль у педагогічному процесі відіграє захисно-розважальний аспект гумору і сміху. Сміх несе в собі захисну функцію підвищення життєвих сил організму, опірності до екстремальних умов. Класичним прикладом є жарти студентів перед черговим іспитом. Гумор і жарти в цей момент не кращі зразки дотепності. У більшості своїй це типові приклади чорного гумору. Але функція сміху цієї гостроти недвозначно захисна — приховати істинний душевний стан студента перед перевіркою. Сміх і самоіронія — це реакція, що попереджає можливий провал і перемикання із трагічного сприйняття реальності на іронічне, менше хворобливе.

Сміх не тільки захищає, а й розважає. Науковий стиль і серйозність сучасної педагогічної практики сьогодні не всіма приймаються однозначно. Багато педагогів гостро відчувають потребу у зниженні стилю й вибудовуванні нормальної людської розмови. Порозумітися з аудиторією, а не віщати істини, що не підлягають сумніву, завдання не просте, особливо для педагогів старшого покоління.

Серйозний і авторитарний стиль педагогічного спілкування багатьох викладачів пояснюється не їхньою особистою відсталістю, а швидше тією парадигмою освіти, яка й формувала ідеальний образ педагога. Хоча, насправді, ситуація педагогічної взаємодії, будучи достатньо сильно ритуалізованою та припускаючи суворий розподіл статусів і ролей, асоційованих із певною поведінкою, є продуктивною основою для створення різного роду невідповідностей, що спричиняють за собою сміх. Педагог, який жартує та сміється, уже сам по собі представляє невідповідність уявленню, що склалося про педагога із традиційними характеристиками — «серйозний», «поважний», «важливий».

Не дивлячися на це, для багатьох педагогів сміятись і жартувати під час заняття — неприпустима вільність. Несерйозна поведінка нібито завдає збитку авторитету педагога, і жартувати можна собі дозволити тільки після заняття. Хоча будь-який учень або студент уважає за краще бачити перед собою педагога, який посміхається, уміє посміятись і пожартувати. І це не просто естетичні дурощі. Це деяка об'єктивна закономірність, що забезпечує успіх педагогічної комунікації.

Сміх заразливий і легко набуває характер масового явища. Завдяки емпатії як механізму синхронізації переживань, сміх спонукає членів колективу несвідомо наслідувати один одного. Крім того, фізичний стан людини, яка сміється, характеризується різким ослабленням м'язового тонусу, що означає його розслаблення. Людина, яка сміється, звільняється від психологічної напруги. Сміх пригальмовує волю, притупляє оцінку ситуації з точки зору логічного аргументування. Іншими словами, завдяки цим якостям, сміх робить аудиторію більше податливою, що багаторазово полегшує роботу педагога.

Одночасно, з точки зору сприйняття, емоції, що виникають у процесі сміху, сприяють більш успішному засвоєнню матеріалу. Напівжартівливі й комічні приклади та порівняння запам'ятовуються набагато легше та пояснюються набагато доступніше, ніж сухі дефініції. Вчасно зроблений емоційний акцент на ключовій проблемі дозволяє точніше зрозуміти її суть.

У сучасному педагогічному стилі багатьох моїх колег з Європи й Америки подібний прийом практикується досить широко. Можна сказати, що вони добре засвоїли формальну схему застосування гумору та сміху — на початку, у середині та в кінці заняття. Питання про те, як викладач використовує відчуття гумору — творчо чи з наперед заготовленим трафаретом — має зрештою важливе значення. Проте в будь-якому випадку подання інформації з використанням гумору, із включенням жартів і обіграванням ситуацій однозначно йде не у збиток, а на благо навчального процесу.

Компетентність педагога визначається, крім усього іншого, тим, як він сприймає критику та чи здатний він критично оцінювати свої дії та вчинки. Людина, яка здатна й уміє визнавати свої помилки, є завжди більше перспективним фахівцем у будь-якій галузі людської діяльності. Визнавати свої помилки — справа завжди дуже складна. Педагогу це робити вдвічі важче, оскільки свої помилки часто доводиться визнавати у присутності всієї аудиторії. Саме гумор і сміх є в таких ситуаціях незамінним засобом урятувати своє «обличчя» та визнати свою помилку. Тим самим педагог одночасно демонструє слухачам здатність до самокритики та почуття гумору.

Самокритичність, пов'язана з гумором, — показник того, що викладач адекватно реагує на події, що відбуваються навколо нього, і готовий відмовитися від необґрунтованих претензій на знання єдино вірної істини. Здатність педагога посміятися над собою демонструє учням, що він, як і всі люди, не застрахований від помилок і попадання в безглузді ситуації.

Почуття гумору педагога певною мірою передається й учням. У них формується оптимістичне світосприйняття, що не може не сприяти створенню позитивної психологічної атмосфери в аудиторії. І навпаки, якщо жарт не викликає жодної реакції у слухачів, то це вірний сигнал остракізму або, як мінімум, недоброзичливих відносин.

Звісно, виною цього може бути просто невдалий жарт. Проте в такому разі прихильно налаштована аудиторія хоча б із пристойності посмішкою демонструє розуміння ситуації. У будь-якому випадку жарт можна вважати своєрідною формою «розвідки боєм». Будь-яка реакція аудиторії — сміх, посмішка, регіт, мовчання —дає викладачу інформацію про міру соціальної згуртованості, рівень розвитку, рівень підготовленості учнів і можливості економії мовних засобів. Тобто реакція на жарт дозволяє викладачу визначити приховані, невикористані психічні ресурси та забезпечити доступ до них за допомогою непрямих педагогічних засобів.

Засоби створення сміху багатоманітні. Незчисленні суперечності, що створюють сміх. Сміх дозволяє за «тим, що здається» знайти справжню суть. Використання гумору в педагогічній діяльності обумовлене як особовими якостями викладача, так і його комунікативними вміннями. Для створення сміху вчитель може використовувати як оригінальні (жарт, каламбур тощо), так і репродуктивні (анекдоти, афоризми, притчі) форми.

В якості методичних прийомів, які можна використовувати з метою створення комічної ситуації та сміху, назвемо перебільшення, зменшення, доведення до абсурду, двозначність, несподіваний висновок, каламбур, алегорію, протилежність, порівняння, загострення, суперечність, нездійснене очікування, іронію, натяк, повторення, метафору, передражнювання, використовування прислів'їв і афоризмів, несподіванку, буквальне розуміння слів, гру слів, парадокс, змішення.

Можливості гумору як педагогічного засобу обмежені, що вимагає від педагога культури його застосування та дотримання вимог до його використання. Наприклад, сатира, іронія або глузування як прийоми в педагогічному середовищі мають обмежені нагоди. Якщо іронія по відношенню до історичних подій і персонажів, тих чи інших цінностей або наукових уявлень цілком прийнятна та здатна активізувати творчий рух думки, то іронія над розумовими здібностями того чи іншого учня, глузування із приводу його невдач, сатиричне осміяння фізичних недоліків або сарказм над зовнішнім виглядом малопродуктивні як з педагогічної, так і з моральної точки зору.

Усе це, звісно, може спровокувати сміх у аудиторії, але з точки зору мети освіти й виховання це дуже невдалий педагогічний хід. У тому, які форми комічного бере на озброєння викладач, як він використовує дотепність, над чим сміється та як це робить, — у всьому цьому проявляється загальна педагогічна культура педагога.

З педагогічної точки зору гумор і сміх є особливими формами, універсальними, багатофункціональними прийомами непрямої дії, що реалізуються у вербальній або невербальній формі у процесі педагогічної взаємодії. Сміх і гумор в арсеналі педагогічної комунікації мають принципове значення, оскільки місія освіти полягає не тільки в технологічній передачі знань, а й у дії на учня, у першу чергу на його почуття, поведінку, якості характеру тощо.

Сміх як прийом педагогічної дії допомагає дотримуватися загальноприйнятих соціальних норм поведінки, дозволяє уникнути багатьох «незручних ситуацій» і обійти «гострі кути» у спілкуванні.

Сміх — це засіб демократизації педагогічного спілкування на противагу авторитарним способам взаємодії.

Сміх дозволяє уникнути конфліктних ситуацій. Беручи на озброєння непрямі форми дії та обмежуючи використання прямих прийомів упливу на аудиторію, педагог гармонізує відносини з аудиторією.

Сміх уносить ігровий елемент, роблячи спілкування між педагогом і аудиторією інтригуючим і захоплюючим, що спонукає учнів до самостійного «пошуку істини».

Методи викладання: як стати ефективним учителем

Новий звіт Саттон Траст (Sutton Trust improving social mobility through education – провідна організація Великої Британії, що займається питаннями підвищення соціальної мобільності освіти, фінансує більше двохсот програм на замовлення 140-а наукових установ, ‑ пер.) наводить докази успішних методів викладання.

Питання про те, як стати добрим учителем, завжди було предметом дискусій. Така постановка питання створює досить багато проблем, оскільки просто не існує, та й не може існувати універсального рецепту для успіху вчителя, тому що різні підходи спрацьовують тільки в конкретних фахівців і для певних учнів класу.

Саттон Траст установлено, що популярні в освіті методи навчання, такі як надмірна похвала й заохочення учнів або надання їм можливості самим відкрити для себе ключові знання, насправді не дають високих позитивних результатів.

Автор докладу, професор Роберт Коі з Даремського університету стверджує, що це всього лише «стартовий пакет» для осмислення того, що ж усе-таки робить викладання ефективним.

Отже, що рекомендується в докладі? Ось десять основних позицій, які слід ураховувати вчителю у своїй роботі.

1. Знайте свій предмет

У докладі, підготовленому на підставі вивчення більше двохсот томів результатів досліджень, наголошується принаймні на шести основних сталих складових ефективності навчання. І одним із найважливіших є відмінні знання вчителем свого предмета.

Це може видатись очевидним, але в докладі наголошується, що кращі вчителі володіють більше глибокими знаннями свого предмета, проте якщо вони виявляються нижче певного рівня, то «істотно знижують» результативність у навчанні учнів.

На підставі цих позицій робиться висновок про необхідність «цільової допомоги» вчителям, надаючи їм розуміння конкретних галузей, де їхні знання слабкі, що може бути дуже корисним.

2. Похвала може принести більше шкоди, ніж користі

Так, у докладі затверджується, що похвала може бути для учнів шкідливою. Ряд досліджень, проведених фахівцями в області освіти, у тому числі Керолом Дуеком, професором психології Стенфордського університету та професорами Джоном Хетті й Хелен Тімперлі з Оклендського університету, чітко зафіксували цей феномен.

Дебора Стіек, декан Стенфордськой вищої школи, каже, що похвала перше за все призначається для того, щоб обнадіяти учня, але в той же час вона може реально «передати учню низькі очікування вчителя». Вона відзначає, якщо слабкі успіхи учня вчитель сприйняв зі співчуттям, а не із засудженням, то це швидше за все принесе учню більше шкоди, ніж користі.

Доклад містить застереження із цього приводу, називаючи такі висновки відкритими для інтерпретації, і вчителі можуть самі вирішити, як поступати в тому чи іншому випадку, оскільки методи, що використовуються вчителем, не можна застосовувати в будь-яких обставинах.

3. Контроль і оцінка навчання

Ефективне викладання має величезний уплив на досягнення учнів «із бідних сімей», а вірно організоване оцінювання є основою ефективного навчання, наголошується в докладі. Такий підхід включає надання дітям достатнього часу, щоби вони змогли вдосконалювати отримані нові знання й уміння, тобто вчитель повинен «навчати поступово».

Визначення ефективності зробити не просто, але доклад визнає, що прогрес учнів є тим мірилом, за допомогою якого слід оцінювати якість роботи вчителя.

4. Уподобання у методиці викладання

Природа причин, з яких вчителі використовують ті чи інші форми та методи навчання у класі та сподіваються добитися позитивних успіхів учнів, упливає на їхню успішність. Мікі Ескью, автор методики визначення ефективності роботи вчителів, уважає, що думки вчителя про те, як саме треба викладати, наприклад, математику, разом з уявленнями вчителя про те, наскільки діти її засвоять, є важливим чинником ефективності навчання.

Разом із тим дані, що підтверджують це, не є достатньо переконливими. Дослідження професорів Стіва Хіггінса з Даремського університету та Девіда Мозлі з Ньюкаслського університету педагогічних уподобань вчителів з використання у викладанні ІК-технологій не підтвердили стійку залежність між перевагами вчителя при виборі технології та успішністю учнів.

5. Взаємостосунки вчителя й вихованців

Така зафіксована позиція також може видатися цілком очевидною. І в докладі чітко фіксується, що механізми взаємодії вчителя з учнями мають великий уплив на процес навчання, а також створюють певну «атмосферу у класі». У докладі увага акцентується на величезній важливості створення позитивного мікроклімату у класі, щоби «постійно сприяти та підтверджувати самооцінку учнів». Успіх учня повинен бути атрибутом його зусиль, а не здібностей.

6. Управління дисципліною

Викликає інтерес, що це, як з'ясувалося, не такий значний критерій у порівнянні з високим рівнем знань вчителя свого предмета. Але управління навчальною діяльністю учнів класу, у тому числі й те, наскільки оптимально вчитель використовує час на уроці, координує свої власні ресурси та ресурси учнів, а також підтримує дисципліну учнів, відзначається як важлива складова.

7. Немає доказів, що диференціація працює

Установлено, що диференціація учнів на групи залежно від їхніх здібностей практично не впливає на результати навчання. Така установка теоретично може дозволити вчителю вибрати той темп навчання, який підходить усім учням. Учитель може в певних випадках навчати дуже швидко учнів у групі з високими здібностями та дуже поволі – з низькими.

8. Не турбуйтеся про стиль навчання

Опитування показало, що більше 90 % учителів уважають, що діти вчаться набагато краще, коли одержують навчальну інформацію в тому «стилі навчання», якому вони віддають перевагу. Але, не дивлячися на популярність такого підходу серед більшості вчителів, не зафіксовано жодних доказів того, що це насправді працює.

9. Початок навчання має бути важким

Це один із висновків, який може здивувати вчителів. Учні повинні усвідомити складність навчання в короткостроковій перспективі. Проте в міру засвоєння більшого обсягу навчальної інформації учень повинен побачити істотний прогрес у довгостроковій перспективі.

Елізабет Лігон Бьорк, професор Мічиганського університету та Роберт Бьорк, професор Каліфорнійського університету, стверджують, що вчителям необхідно спочатку підбирати досить високий рівень складності завдань для учнів, щоби вони перше за все отримали обсяг знань, необхідний у подальшому.

10. Вибудовуйте відносини з колегами та батьками

Професійна поведінка педагога, у тому числі підтримка колег і вміння розмовляти з батьками учнів, також має досить помірний уплив на процес навчання. У докладі йдеться про те, що не встановлено прямого зв'язку між практикою взаємостосунків вчителів із колегами та батьками й успішністю учнів, проте для більш широкого визначення успішного викладання такий критерій треба включити.

Антистресові   правила життя і поведінки для педагога

Не всі вони можуть підійти конкретно вам. Однак ви вправі зробити вибір. Використовуючи ті з них, що дійсно вам підходять, ви забезпечите собі високу життєву стійкість.

Правило 1

  Визначте негативні чинники, що призводять у вас виникнення стресу. Намагайтеся уникати їх або за допомогою позитивного мислення, спробуйте змінити своє ставлення до них.

Правило  2

Забезпечуйте високий життєвий потенціал у здоров’ї, освіті, праці, сім’ї, позитивному мисленні. Він гарантує високу стресостійкість.

Правило 3

Навчіться розслаблюватися: тілом, диханням, думкою тощо.

Стрес викликає загальне напруження. Розслаблення ж, навпаки, протидіє стресу. Тому необхідно опанувати різні способи розслаблення. Бо саме в умінні розслаблюватися полягає секрет успішної боротьби зі стресом. Розслаблюючись, ви знижуєте негативний вплив стресу на ваше фізичне й психічне здоров’я.

Правило 4

Зробіть паузу.

Слід пам’ятати, що успішність побудови особистої програми захисту від стресу залежить від того, наскільки точно й вчасно ви навчилися відчувати, що вступаєте в «зону» стресу і втрачаєте самоконтроль.

Тому необхідно шукати способи зупинки самого себе, «зробити паузу». На цій стадії стресу важливо «взяти перерву» і зусиллям волі перервати свої дії:

зробити паузу в спілкуванні (помовчати кілька хвилин замість того, щоб із роздратуванням відповідати на несправедливе зауваження);

порахувати до 10;

вийти з приміщення;

переміститися в іншу, віддалену частину приміщення.

Якщо втрата самовладання відбулася на роботі, ми повинні завжди прагнути перевести свою енергію в іншу форму діяльності, зайнятися чим-небудь іншим що дасть можливість зняти напруження:

перебрати свої ділові папери (класний журнал, підручники), полити квіти на підвіконні, заварити чай;

вийти в коридор (звичайно, на перерві, але якщо, то…) і поговорити з колегами на нейтральні теми (про погоду, покупки та ін.);

підійти до вікна і подивитися на небо й дерева, порадіти сонцю, дощеві або снігові;

звернути увагу на людей, що йдуть по вулиці. Спробувати уявити, про що думають ці люди;

зайти в туалетну кімнату і на 2-3 хвилини опустити долоні під холодну воду.

Такі «перерви» потрібно робити як найчастіше в ті моменти, коли відбувається втрата самоконтролю. Важливо, щоб дія «зупинки себе» стала звичкою.

Правило 5

Навчайтеся планувати.

Дезорганізація може призвести до стресу. Наявність великої кількості планів одночасно часто призводить до плутанини, безпам’ятності й почуття, що незакінчені проекти висять над головою,  як  меч.

Приділіть планам якийсь час, попрацюйте над ними.

Запишіть задачі, плани, справи на тиждень і поєднайте їх із розкладом ваших занять. Такий пробний список «запустить механізм» і полегшить подальше планування.

Розставте завдання відповідно до їх важливості. Записавши всі намічені справи, позначте їхні пріоритети: вищий, високий, низький, найнижчий.

Виключіть всі справи, що не є вкрай необхідними у вашій повсякденній діяльності. Перенесіть їх у кінець списку.

Делегуйте повноваження. Одна з найважливіших причин стресу полягає у впевненості, що ви все повинні робити самі. Занадто багато при проведенні занять бере на себе вчитель. Намагайтесь якомога частіше доручати своїм учням проведення окремих елементів занять. Це дозволить вам не тільки уникати стресу, а й активізувати навчання.

Закінчіть одне завдання, перш ніж прийнятися за інше. Не відкладайте справи на завтра.

Навчіться говорити «ні». З усіх способів розподілу часу уміння говорити «ні» – найкращий.

Резервуйте час на термінові роботи або незаплановані зустрічі. Тоді ви будете менше турбуватися про те, щоб встигнути виконати свій план.

Контролюйте процес. При розподілі часу тримати ситуацію під контролем не менш важливо, ніж керувати стресом. Почуття контролю ситуації, імовірно, найважливіша якість, яка необхідна для того, щоб перебороти стрес. Стрес — це не стільки результат напруженої роботи і негативних подій, скільки результат відчуття того, що життя занадто складне і не піддається контролю.

Правило 6

Намагайтеся завершувати ситуації.

Для   того щоб уберегти    себе   від стресу, вчіться відслідковувати незавершені ситуації. Якщо ви зазнаєте утиску незавершених справ, спробуйте скоротити їхнє число,  для цього виконайте  такі чотири дії:

усвідомте, що виявилися заручником незавершеної ситуації, яка вимагає свого рішення і марно розтрачує ваші сили;

прийміть рішення завершити її;

подумайте про те, що у ваших силах і що залежить саме від вас, виберіть кращу можливість і покладайтеся на себе;

запровадьте свій план у життя.

Якщо з першого разу ситуація не завершиться, пошукайте ще один вихід, але не залишайте її незавершеною.

Правило 7

Визнайте й прийміть обмеження.

Багато хто з нас ставлять собі надмірні й недосяжні цілі. Якщо людина не може досягти їх, то часто виникає  почуття неспроможності  або невідповідності незалежно від того, наскільки   добре  ми виконали що-небудь. Ставте досяжні цілі.

Послабте ваші стандарти. На противагу загальноприйнятій думці не все, що потрібно робити, слід робити добре. Будьте більш гнучкими. Досконалість не завжди досяжна, а якщо і досяжна, то вона не завжди цього варта.

Уникайте непотрібної конкуренції.

У житті дуже багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але наявність надто великого прагнення до вигравання у надто багатьох сферах життя створює напруження і тривогу, робить людину надто агресивною.

Правило 8

Будьте «позитивною» особистістю.

Уникайте критикувати інших, особливо своїх учнів. Учіться хвалити інших за   ті  речі,  які  вам  у  них подобаються. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих.

Рахуйте ваші удачі!

На кожну сьогоднішню невдачу, імовірно, найдеться десять або більше випадків, коли вам пощастило. Подумайте про них. Спогад про гарний випадок зменшить ваше роздратування, коли знову що-небудь відбудеться не так, як ви хотіли б.

Щодня хваліть себе по декілька разів.

Будь-яка робота, велика або маленька, виконана вами або іншим, заслуговує подяки. Не чекайте подвигів. Згадайте відомі слова: «От так Пушкін!».

Щодня освідчуйтесь в коханні найдорожчій для вас людині, окрім себе. Хоча б раз на день говоріть приємні слова своїм близьким. Почавши це робити, ви незабаром зрозумієте, що це приносить подвійну користь: вам і близькій людині.

Учіться терпіти й прощати.

Нетерпимість до інших призведе до фрустрації  й гніву. Спробуйте зрозуміти, що почувають інші люди, це допоможе вам прийняти їх. Прощайте й забувайте. Не скажіться, не скигліть, не відчувайте невдоволення іншими. Прийміть той факт, що люди навколо вас і світ, у якому ми живемо, недосконалі, і мають «різні карти світу». Приймайте доброзичливо, на віру слова інших людей, якщо немає доказів зворотного. Вірте тому, що більшість людей намагається робити все настільки добре, наскільки може.

Зробіть що-небудь для поліпшення вашого зовнішнього вигляду. Якщо ви буде виглядати краще, це змусить вас і почувати себе краще. Гарна зачіска, акуратний костюм можуть підвищити ваш життєвий тонус. Відносьтеся до себе добре.

Якщо ви почуваєте, що знаходитеся всильному напруженні, а сили на межі, відкладіть важкі справи.

Не кваптеся називати всі справи невідкладними. Вибудуйте  їх у чергу і готуйтеся до виконання найголовнішої справи.

Правило 9     

Змусьте стрес працювати на вас, а не проти вас.

Опануйте головним умінням – перетворювати негативні події на позитивні.

Оскільки стрес пов’язаний практично з будь-якою діяльністю, а особливо педагогічну,  уникнути його може лише той, хто нічого не робить. Але кому приємне бездіяльне життя? Нічого не робити не означає відпочивати.. Дозвільний розум і ледаче тіло страждають від стресу неробства. Основоположник теорії стресу Г. Сел’є писав: «Не слід боятися стресу. Його не буває тільки  в мертвих. Стресом треба керувати. Керований стрес несе в собі аромат і смак  життя». Багато досліджень показують, що людина позитивно реагує на стрес тільки в тому випадку, якщо здатна поставитися до стресових подій як до виклику, що винагороджує зусилля.

Слід думати про позитивні моменти, які можна взяти з більшості стресових цій. Коли людина намагається реалізувати цю здатність на практиці, вона переборює  найбільшу перешкоду на шляху до стресостійкості. Змінюючи значення, ви змінюєте свою реакцію на те, що відбувається.

Уміння перетворювати щось негативне на щось позитивне –  майстерність контролювати стрес.

Потрапляючи в ту чи іншу ситуацію, ми починаємо контролювати її, перетворюємо на хвилюючий і вартісний життєвий досвід й автоматично вважаємо, що саме ця ситуація змушує нас демонструвати свої кращі якості й робить наше життя більш результативним і повноцінним. Така поведінка змусить вас відчути, що в такий самий спосіб можна будь-яку негативну ситуацію перетворити на позитивний досвід.

Ваш вибір визначає, чи дозволите ви подіям одержати над вами верх, чи будете самі контролювати їх і, відповідно, чи зумієте сприймати стрес як труднощі, які можна перебороти й перетворити собі на користь. Таке невелике коригування відносин до труднощів є основним принципом, що лежить в основі стійкості до стресів. Упровадивши цей простий принцип у повсякденне життя, ви зможете перетворити стрес на рушійну життєву силу, змусити його працювати на вас, а не проти вас (Вправи: «Ідеальна модель», на розвиток уяви)

Правило 10       

Звільніться від «ментальних токсинів» стресу.

Щоб звільнитися від ментальних токсинів стресу, потрібно виконати своєрідне ментальне прибирання  за допомогою засобів раціональної терапії.

Для цього поверніться у момент минулого, де ви були не цілком задоволені своїм поводженням і переживіть його ще раз, але вже не так, як у вас вийшло тоді. Відомий американський психотерапевт Вірджинія Сатир називає це «повернутися й побачити новими очима». З позиції сьогодення зрозумійте, чого вам не вистачало тоді для більш успішного поводження.

«Потренуйтеся» кілька разів, поки не будете задоволені своєю реакцією. Доможіться такої зміни уявлення про стресор, щоб воно більше не служило для вас джерелом напруження. Перетворюйте проблемно-конфліктні й кризові педагогічні ситуації на досвід, що сприяє професійному й особистісному зростанню.

Додаючи спогадові характеристики сильного позитивного переживання, ви не тільки захищаєтеся від впливів стресу, але й здобуваєте впевненість, що надалі цей спогад стане позитивно впливати на всі наступні події. Крім того, ви перетворюєте проблемно-конфліктні й кризові педагогічні ситуації на досвід, що сприяє професійному й особистісному зростанню.

Правило 11       

Регулярно робіть фізичні вправи.

Два-три рази на тиждень (а ще краще щодня) давайте собі фізичне навантаження. Найкраще, якщо це будуть ритмічні, повторювані рухи під музику. Подаруйте тілу свято: відвідайте лазню,         зробіть масаж (самомасаж).

Дуже важливо давати собі можливість регулярно звільнятися від напруження, яке поволі накопичується. Кілька разів на день займайтеся фізичними вправами.

Правило 12

Щодня знаходьте привід посміятися.

Почитайте, подивіться, послухайте, розповідайте про що-небудь смішне. Умійте посміятися над собою.  Сміх  є  дієвим засобом боротьби зі стресом.   За твердженням  Анрі  Рубінштейна,  автора  книги «Психосоматика сміху»,   одна хвилина сміху еквівалентна сорока п’ятьом хвилинам гімнастики або фізичних тренувань. Дослідження зі сміхотерапії, проведені в Стенфордському університеті (сміх там називають бігом на місці), довели, що сміх дійсно тренує багато м’язів, знімає головний біль, знижує артеріальний тиск, нормалізує дихання і сон. При цьому в кров потрапляє більше гормонів, активніше йдуть процеси обміну речовин. Людина, яка часто сміється, перестає відчувати біль.

Пам’ятайте, щоб вище наведені поради стали діяти, недостатньо їх прочитати, зрозуміти прочитане, потрібно їх обов’язково застосувати.